Ширшова А. Туніс.

На щастя, в останні роки в Туніс їде все більше і більше росіян - до білосніжним пляжам з найдрібнішого піску, на блакитному морю, квітучим садам, але шкода, що мандрівники далеко не вага знають про культурне, природному та історичному різноманітті цієї країни.
Туніс - унікальна країна, в якій органічно і незвично злилися воєдино стародавні багатовікові традиції і сучасний соціальний уклад життя, запозичений з Європи. Туніс зберігає в собі справжні скарби історичного минулого. Природне розмаїття Тунісу змусить захопитися самих скептично налаштованих туристів. Прісні озера і гори, вкриті лісами, величезні скелі, що піднімаються над морем і нескінченні бархани і дюни, буйні квітники, зарості жасмину і троянд, нуля маків і маргариток, безкраї гаї мигдалю і олив, південні оазиси тисяч і тисяч фінікових пальм...
Трудно определить, что именно заставляет меня и многих других вновь и вновь возвращаться в эту страну. Огромное закатное солнце, падающее прямо в море, ночное сапфировое небо с причудливым узором из мириад бриллиантов звезд? Или неизведанные до конца бесчисленные следы прошедших цивилизаций? Или, быть может, встречи с новыми людьми - жителями этой страны, впитавшими в себя ее культуру и многообразие? Все це так, але є ще щось невловиме - загальна атмосфера, притаманна Тунісу, багато в чому близька російській людині, співзвучна його внутрішнім настроєм - поєднання закоханості і смутку, споглядання і співпереживання, тонкого сприймання природи і насолодитися її красою. Те, чим просочений повітря Тунісу, те, про що співається у відомій пісні, написаної одним росіянином, який проживав в Тунісі багато років:
Туніс, Туніс - це не країна,
Туніс, Туніс - це не земля,
Туніс, Туніс - частина моєї мрії,
частина моєї любові, частина моєї долі
В Африці...